сердитий
СЕРДИ́ТИЙ, а, е.
1. Схильний сердитися, гніватися (про людину); гнівливий.
Ой, прошу ж я тебе, Не веди ж ти мене, Бо сердиту матір маю, Буде бити мене! (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 364);
Те її трохи зупинило, що він сердитого батька син, то й сам мусить бути сердитий (Барв., Опов.., 1902, 105);
— Та ви не гнівайтесь, Іване Володимировичу, він у нас добрий, тільки сердитий дуже (Довж., І, 1958, 454);
// Власт. такій людині.
Сердита вдача;
// Злий, лютий (про тварин).
Сердитий вовк лапу сам собі відгризе, а в руки не дасться (Укр.. присл.., 1963, 150).
2. Який сердиться на кого-, що-небудь, який перебуває у стані гніву, роздратування; гнівний.
Неначе цвяшок, в серце вбитий, Оцю Марину я ношу. Давно б списать несамовиту, Так що ж? Сказали б, що брешу, Що на панів, бачиш, сердитий, То все такеє і пишу (Шевч., II, 1963, 113);
— Оце завіз мене в Западинці, бодай вони пропали!.. — Кайдашиха була сердита на Западинці, аж сопла (Н.-Лев., II, 1956, 318);
Вона була сердита, що так дорого досталася їй свита… (Мирний, І, 1949, 257);
Кость Григорович приплівся з роботи сердитий і насуплений (Гончар, IV, 1960, 64);
// у знач. ім. серди́тий, того, ч.; серди́та, тої, ж. Гнівна людина.
Сердитого спиняти — гірш роздратувати (Укр.. присл.., 1955, 219);
// Який виражає гнів, роздратування (про очі, обличчя і т. ін.).
Прокоповичка зирнула на чоловіка сердитими очима (Н.-Лев., III, 1956, 68);
Генерал побачив на носилках молодого бійця з перев’язаною головою і смаглявим сердитим обличчям (Тют., Вир, 1964, 505);
Широкий лоб його взявся брижами, свіжовиголене кістляве обличчя зімкнулося в сердитій гримасі (Гончар, III, 1959, 212);
— І не смій такого думати мені! — нагло обірвала [Марія] нитку й сердитим поглядом вп’ялася в чоловіка (Стельмах, І, 1962, 136);
// Вчинений, зроблений у стані гніву, роздратування.
Сердитий стук; Сердитий розчерк;
// Викликаний, пройнятий гнівом, роздратуванням.
Я чула її гнівний голос, якісь сердиті.. слова (Мирний, IV, 1955, 345);
Офіцер подавав команду, і голос його був тонкий і сердитий (Тют., Вир, 1964, 533);
Інтонація Галі була сувора й сердита (Смолич, Світанок.., 1953, 325);
Побрязкувала зброя на бійцях. Лунали короткі сердиті команди (Гончар, III, 1959, 335).
◊ Під серди́ту годи́ну — у той час, коли хтось сердиться; спересердя.
Під сердитую годину, Одна [сестра] смиче за чуприну І товченики дає (Гл., Байки.., 1959, 391);
Під серди́ту ру́ку — те саме, що Під гаря́чу ру́ку ( див. гаря́чий);
Під серди́ту руч див. руч.
3. перен. Дуже великої сили прояву (про мороз, вітер і т. ін.).
Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива (Шевч., І, 1963, 3);
Надворі ревла сердита буря, стугоніла в стіни (Мирний, IV, 1955, 298);
Серед річки стримів кам’яний острів, через котрий билася.. сердита хвиля (Н.-Лев., III, 1956, 127);
Пустинний провулок, пізній час, сердитий гуркіт моря внизу… (Донч., II, 1956, 347);
// розм. Який спричиняє подразнення; їдкий, міцний.
Сердита цибуля.
Словник української мови (СУМ-11)