серпик
СЕ́РПИК, а, ч. Зменш.-пестл. до серп.
Тьмяно світив, уже схиляючись до заходу, тонкий серпик молодика (Коз., Блискавка, 1962, 282);
Тепер Агапіт часто гнівався. Серпики блідості появлялися в нього коло ніздрів (Загреб., Диво, 1968, 475).
Словник української мови (СУМ-11)