сивобородий
СИВОБОРО́ДИЙ, а, е. Який має сиву бороду; із сивою бородою.
Старі діди, поважні, сивобороді, походжали коло хат (Фр., VI, 1951, 25);
Зустрів мене в фойє бадьорий, сивобородий, з розкудланою по-біблійськи головою дідусь (Тич., III, 1957, 14);
*Образно. За вікном дико ревла і вигиналась у скаженому танку сивоборода заметіль (Збан., Малин. дзвін, 1958, 405);
// у знач. ім. сивоборо́ді, дих, мн. (одн. сивоборо́дий, дого, ч.). Чоловіки із сивими бородами.
Поодаль від гурту стояло кілька сивобородих (Збан., Любов, 1957, 304).
Словник української мови (СУМ-11)