синтаксичний

СИНТАКСИ́ЧНИЙ, а, е. Стос. до синтаксису (у 1 знач.).

Поділ дієслів на перехідні і неперехідні здійснюється за синтаксичною ознакою: здатністю дієслова поєднуватися з іменниками у формі знахідного відмінка без прийменника (Сучасна укр. літ. м., II, 1969, 331);

Логічна, смислова виразність мови найтісніше пов’язана з синтаксичною побудовою речень (Худ. чит., 1955, 96);

Синтаксичний зв’язок; Синтаксичні відношення.

Значення в інших словниках

1. синтаксичний — синтакси́чний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. синтаксичний — [сиентаксичнией] м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
3. синтаксичний — -а, -е. Стос. до синтаксису (у 1 знач.). Синтаксичний зв'язок. Синтаксична конструкція. Синтаксична функція — роль, призначення синтаксичних одиниць і граматичних засобів у побудові зв'язного мовлення.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. синтаксичний — СИНТАКСИ́ЧНИЙ, а, е. Стос. до синтаксису (у 1 знач.). Поділ дієслів на перехідні і неперехідні здійснюється за синтаксичною ознакою: здатністю дієслова поєднуватися з іменниками у формі знахідного відмінка без прийменника (з наук. літ.  Словник української мови у 20 томах
5. синтаксичний — Синтакси́чний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)