слоїк
СЛО́ЇК, а, ч. Висока посудина із скла, глини, фаянсу і т. ін. майже циліндричної форми з трохи звуженою верхньою частиною; скляна, глиняна або фаянсова банка.
На верхніх поличках знаходжу в слоїках саго і макарони, сушені груші й халву у круглих дерев’яних коробках (Коцюб., II, 1955, 263);
Марта Гаврилівна принесла термос з гарячим, настояним на липовому цвіті чаєм, слоїк меду (Коз., Сальвія, 1959, 222);
На Полтавщині банку іноді називають слоїком (Полт.-київський діалект.., 1954, 123);
// Флакон, у якому тримають ліки, помаду і т. ін.
Вздовж стін стояли засклені шафи з усякими слоїками, ретортами та блискучими інструментами, звідусіль гостро пахло медикаментами (Козл., Мандрівники, 1946, 31);
Вона спиртом із слоїка помила руки і зразу ж підступила до нього, відкотила розрізаний рукав гімнастьорки і стала розбинтовувати руку (Головко, А. Гармаш, 1954, 325).
Словник української мови (СУМ-11)