Словник української мови в 11 томах

службовий

СЛУЖБО́ВИЙ, а, е.

1. Стос. до служби (у 2 знач.).

Службові обов’язки; Службові справи; Останніми часами я так обтяжений всякою службовою роботою, що не маю часу писати (Коцюб., III, 1956, 249);

До кабінету зайшов Землянський з папкою креслень і службових паперів (Бойч., Молодість, 1949, 155);

Ніхто не знав, чому несподівано директор виїхав у службове відрядження (Жур., Звич. турботи, 1960, 37);

// Признач. для виконання обов’язків по службі.

Страшенно важко сидіти в сукняному віцмундирі з тісним крохмальним комірцем, але день буденний, час службовий (Тулуб, В степу.., 1964, 25);

Матрос з’явився раптом одного вечора перед закінченням службового часу, коли в приймальній нікого не було (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 106);

// Признач. спеціально для носіння на службі (про одяг).

З вівтаря вийшов Навроцький — він скинув службовий одяг, залишився в чорній рясі (Мик., І, 1957, 291);

// Який перебуває на службі.

З своїм братом службовим.. заводив [Проценко] сміло підхожу річ (Мирний, III, 1954, 190);

В. І. Ленін підкреслював необхідність.. організовувати ділові звіти всіх відповідальних службових осіб перед масами робітників і селян (Ком. Укр., 1, 1970, 40);

// у знач. ім. службо́вий, вого, ч. Те саме, що службо́вець.

Чутка про маєток у тридцять тисяч не давала нікому покою. Про його балакали й полупанки, і панки, і службові, і навіть великі пани (Мирний, III, 1954, 282).

Службо́ва кни́жка, заст.— посвідчення, документ, що підтверджує особу.

Продав [Антін] хату, взяв собі від війта синю книжку службову та й має йти десь найматися, служби собі шукати (Стеф., І, 1949, 13).

2. Допоміжний, другорядний.

Як у справжнього художника, деталям приділене [у Ф. Кричевського] відповідне службове, підпорядковане місце (Вітч., 2, 1961, 173);

// Підсобний.

Є [на механізованій птахофермі] й службові приміщення — для зберігання яєць, майна, для зберігання і готування кормів, котельна тощо (Колг. Укр., 6, 1956, 32).

◊ Службо́ві слова́, грам.— слова (сполучники, прийменники, частки), які виражають різні відношення між повнозначними категоріями слів у мові.

Сполучники є класом службових слів, який вживається для вираження логіко-граматичних зв’язків між однорідними словами, словосполученнями і частинами складного речення (Сучасна укр. літ. м., II, 1969, 514).

Словник української мови (СУМ-11)

Значення в інших словниках

  1. службовий — службо́вий прикметник  Орфографічний словник української мови
  2. службовий — (- папери) відомчий; (- відрядження) у справах служби; (одяг) формений; (час) робочий, урядовий; (- особу) офіційний, посадовий; (- приміщення) спомагавчий, допоміжний, технічний; (вхід) неофіційний.  Словник синонімів Караванського
  3. службовий — [службовией] м. (на) -вому/-в'ім, мн. -в'і  Орфоепічний словник української мови
  4. службовий — -а, -е. 1》 Стос. до служби (у 2 знач.). Службові обов'язки. Службові справи. Службові собаки — група порід свійської собаки, що їх використовують при пасінні худоби, як транспортних тварин, для охорони майна і державних кордонів та ін. || Признач.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. службовий — СЛУЖБО́ВИЙ, а, е. 1. Стос. до служби (у 2 знач.). Службові обов'язки; Службові справи; Останніми часами я так обтяжений всякою службовою роботою, що не маю часу писати (М.  Словник української мови у 20 томах
  6. службовий — ДОПОМІ́ЖНИ́Й (признач. для подання допомоги; не основний, другорядний), ПІДСО́БНИЙ, ПОМІЧНИ́Й розм.; СЛУЖБО́ВИЙ (перев. про приміщення — не основний). Зараз риються (археологи) в степах, вони для допоміжних робіт набирають нібито навіть підлітків (О.  Словник синонімів української мови
  7. службовий — Службо́вий, -ва, -ве  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. службовий — Службо́вий, -а, -е Служебный. Такий службовий звичай пали козацький. К. ДН. 263.  Словник української мови Грінченка