служник
СЛУЖНИ́К, а́, ч., заст. Слуга (у 1, 2 знач.).
Верблюди пихато повертали на всі боки свої гордовиті голівки, поки хазяї та служники в смугастих строкатих халатах знімали з них великі важкі в’юки з бавовною (Тулуб, В степу.., 1964, 52);
Снігу насипало багато, і служники пораються, прочищають стежки (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 283);
У великому, добре освітленому залі вешталися служники, прибираючи посуд після вечірнього чаю (Добр., Ол. солдатики, 1961, 110);
Мавро-дін покликав служника, котрий вибіг з кофейні, гарної, як мавританська капличка (Н.-Лев., V, 1966, 130).
Служни́к це́ркви — те саме, що Служи́тель це́ркви ( див. служи́тель).
— Якщо старий — служник святої церкви, шана мусить бути подвійна, бо в його особі ти ображаєш святу церкву (Тулуб, Людолови, І, 1957, 25).
Словник української мови (СУМ-11)