смутно

СМУ́ТНО. Присл. до смутни́й.

Дівчина собі стоїть, Неначе вкопана, під гаєм, І смутно, сумно позирає На той широкий божий став (Шевч., II, 1963, 354);

Дарка всміхнулась уперше за всю розмову і то смутно (Л. Укр., III, 1952, 652);

Вона.. сіла на канапі й смутно похилила голову (Н.-Лев., III, 1956, 34);

Так смутно горять ліхтарі у вечірньому білому місті (Сос., І, 1957, 149);

// у знач. присудк. сл.

Смутно мені та сумно мені, мов я в чорну хмару ввійшла (Вовчок, І, 1955, 61);

Смутно, тривожно було на душі, і мимоволі огортав страх (Кочура, Зол. грамота, 1960, 105);

// у сполуч. із спол. щ о. Про почуття жалю, що виникає внаслідок чого-небудь; прикро.

Було смутно, що не мав я радощі [радощів] побачити свій перший твір, коли він був надрукований (Вас., IV, 1960, 40);

[Мавка:] Ні, любий, я тобі не дорікаю, а тільки — смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись (Л. Укр., III, 1952, 230);

Смутно, що з такого раю Зробили ми долину мук безкраю, Де тільки й можна плакати-ридати (Сам., І, 1958, 122).

Значення в інших словниках

1. смутно — сму́тно прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. смутно — Сумно і всі мож. пох. від СМУТНИЙ; (з нст. сл. що) прикро.  Словник синонімів Караванського
3. смутно — див. тривожно  Словник синонімів Вусика
4. смутно — Присл. до смутний. || у знач. присудк. сл. || у сполуч. зі спол. що. Про почуття жалю, що виникає внаслідок чого-небудь; прикро.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. смутно — 1. невиразно, неясно, туманно, мла, імла, див. пелена 2. це сумно  Словник чужослів Павло Штепа
6. смутно — СМУ́ТНО. 1. Присл. до смутни́й. Дівчина собі стоїть, Неначе вкопана, під гаєм, І смутно, сумно позирає На той широкий божий став (Т. Шевченко); Дарка всміхнулась уперше за всю розмову і то смутно (Леся Українка); Вона ..  Словник української мови у 20 томах