снігурка
СНІГУ́РКА, и, ж.
1. Казкова істота, уособлення снігу у вигляді молодої дівчини у пишному білому вбранні.
*У порівн. Я люблю свою кімнату. Білу, наче снігурка, з букетом ірисів на столі (Коцюб., II, 1955, 410).
2. Ялинкова прикраса у вигляді такої істоти.
Весь день прикрашав ялинку. Робив це урочисто, остерігаючись, щоб не розбити якусь блискучу кульку чи снігурку (Мокр., Слід.., 1969, 196).
3. тільки мн. Ковзани з широкими полозками й сильно загнутою передньою частиною.
Ковзани в подарунок на свято прислав Павлушці вчителевому дядько його з міста, Сава Петрович, снігурки звуться (Головко, II, 1957, 215);
Сидячи на підлозі, він прив’язує до валянок старі, почорнілі від іржі снігурки (Ряб., Жайворонки, 1957, 197).
Словник української мови (СУМ-11)