сніпок
СНІПО́К, СНОПО́К, пка́, ч.
1. Зменш.-пестл. до сніп.
— Гасіть снопи! — .. Але ця робота мало на що придалася: колосся вже обсмалилось, придиміло, і сніпки лиш чаділи, облиті водою… (Коцюб., І, 1955, 121);
Дощик іде, накрапує, А я, молодая, поза городом пшениченьку жну.. Милий йде, хвалить мене, Узяв серпок да нажав снопок (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 71);
— Не нажну я й снопка сьогодні; не здужаю й рук підняти (Вовчок, І, 1955, 83);
[Варвара:] Колись ми були в Києві у секретаря ЦК. У нього в кабінеті під усіма стінами снопки пшениці від Посмітного, Дубковецького (Корн., II, 1955, 301).
2. Те саме, що ку́лик 1.
— Заходився [старий] пересипати повітку, — пошити ще сніпками та обмазати, то й готова буде (Коцюб., І, 1955, 50);
Почали класти стодолу, вже і зводини зробили,.. лиш би ще вшити, але ще збіжжя змолотити б, щоб сніпки для вшивання були (Кобр., Вибр., 1954, 195);
На її хаті, зриваючи сніпки і лати, вже орудували поденщики Плачинди (Стельмах, І, 1962, 34).
Словник української мови (СУМ-11)