сніпок
СНІПО́К, СНОПО́К, пка́, ч.
1. Зменш.-пестл. до сніп.
– Гасіть снопи! – .. Але ця робота мало на що придалася: колосся вже обсмалилось, придиміло, і сніпки лиш чаділи, облиті водою... (М. Коцюбинський);
Дощик іде, накрапує, А я, молодая, поза городом пшениченьку жну .. Милий йде, хвалить мене, Узяв серпок да нажав снопок (з народної пісні);
– Не нажну я й снопка сьогодні; не здужаю й рук підняти (Марко Вовчок);
Вони [чоловіки] забрали їх і посадили на віз поверх головок капусти та снопків хрону й петрушки і, трохи покалічених, повезли далі до міста (І. Нечуй-Левицький).
2. Те саме, що ку́лик 1.
– Заходився [старий] пересипати повітку, – пошити ще сніпками та обмазати, то й готова буде (М. Коцюбинський);
Почали класти стодолу, вже і зводини зробили, .. лиш би ще вшити, але ще збіжжя змолотити б, щоб сніпки для вшивання були (Н. Кобринська);
На її хаті, зриваючи сніпки і лати, вже орудували поденщики Плачинди (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)