соб
СОБ.
1. Вигук, яким повертають волів або коней ліворуч.
Ой соб, сивий, цабе, шарий, будемо орати, А дівчина чорнобрива буде поганяти (Коломийки, 1969, 65);
Він бачив уже валку саней з колодами, брусами,.. волохатих коней, закутаних у власну пару.. Вйо! Соб-соб!.. (Коцюб., II, 1955, 34);
На ріллі поблизу од воза парою здоровенних сивих волів волочив чоловік.. Батогом злегенька торкнув борозенного: — Соб, сірий! (Головко, І, 1957, 125).
2. присл. У лівий бік; ліворуч.
Чумаки, їдучи волами в Крим по сіль та рибу, звертали «соб», щоб напоїти і попасти волів (Нар. тв. та етн., 6, 1968, 62);
Бички були молоді, нетямущі. Денис їх тяг «соб», а вони вернули «цабе» (Тют., Вир, 1964, 10).
Словник української мови (СУМ-11)