собор
СОБО́Р, у, ч.
1. У дореволюційній Росії — збори урядових або виборних осіб для розгляду й розв’язання питань організації, управління і т. ін.
Для обговорення в присутності царя найважливіших державних справ у Москві періодично почали скликати Земські собори, що складались з представників духовенства, бояр, дворян і купців (Іст. СРСР, І, 1957, 113);
// Збори, з’їзд представників духовенства християнської церкви.
Через два місяці редактор журналу «Безвірний» .. читав-перечитував постанови церковного собору (Еллан, II, 1958, 35);
У березні 1946 на Львівському соборі віруючі уніати порвали з папським Римом і возз’єдналися з православною церквою (Літ. Укр., 12.VII 1968, 3).
∆ Стогла́вий собо́р див. стогла́вий.
2. заст. Зібрання великої кількості людей в одному місці для розваги, відпочинку і т. ін.
Мені тут [у Владаї] не скучно, а вчора то й зовсім весело було, був тут собор, багато людей, танцювали.. на страшенній спеці на горі, грали, співали, варили страву (Л. Укр., V, 1956, 150);
— От, — крикне пані, — який собор! Аби я з двора, то й не питай роботи! (Вовчок, І, 1955, 264);
// у знач. присл. собором. Разом, спільно.
Собором і чорта поборем (Укр.. присл.., 1963, 160).
3. Головна чи велика церква міста; головна церква в монастирі.
Бучні та пишні були по Гамзі похорони. Не в своїй церкві намірились правити їх, а в городі, в соборі (Мирний, IV, 1955, 202);
— Чи на весіллі в соборі, чи на похоронах якогось багача хор наш виступав — завжди свіжа копійка у мене в кишенях бряжчала (Шиян, Баланда, 1957, 86);
Одним з шедеврів архітектурного мистецтва древньої Русі є Софійський собор у Києві (Іст. УРСР, І, 1953, 82).
∆ Кафедра́льний собо́р див. кафедра́льний.
Словник української мови (СУМ-11)