соборний
СОБО́РНИЙ, а, е.
1. Прикм. до собо́р 1.
∆ Собо́рне уло́ження — кодекс законів Російської держави періоду феодально-кріпосницького ладу.
Собору було запропоновано затвердити новий збірник законів, який дістав назву «Соборного уложення» (Іст. СРСР, І, 1957, 154).
2. Прикм. до собо́р 3.
Сильне враження на Тасю справив один з експонатів соборного музею (Дмит., Розлука, 1957, 34);
Золото старих соборних бань сліпуче блищить проти сонця (Собко, Матв. затока, 1962, 4);
// Який служить у соборі або функціонує при ньому.
Уже перші «роз’яснення» [універсалу].., з такою помпою виголошуваного найбасовитішими соборними протодияконами, примусили задуматись багатьох (Головко, II, 1957, 431);
Деякі графіті Софійського собору свідчать, що соборні дяки мали учнів, котрих навчали грамоти (Наука.., 10, 1970, 24);
З перших же нот всі його впізнали. Це був перший тенор соборного хору (Смолич, II, 1958, 38);
// Який здійснюється, відбувається в соборі, пов’язаний з ним.
Він.. теж був зараз тут, на великій соборній відправі (Гончар, II, 1959, 203).
Собо́рна це́рква — те саме, що собо́р 3.
Повів [князь] нового гетьмана з старшиною в соборну .. церкву (П. Куліш, Вибр., 1969, 172).
3. заст. Об’єднаний; неподільний.
Словник української мови (СУМ-11)