собічити

СОБІ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., діал. Привласнювати.

Бідна мати ускаржалась [скаржилась] йому на Тимоху, що все собічить: і то моє, і це не ваше (Свидн., Люборацькі, 1955, 166).

Значення в інших словниках

1. собічити — собі́чити дієслово недоконаного виду привласнювати діал.  Орфографічний словник української мови
2. собічити — див. ПРИВЛАСНЮВАТИ, ПРИСВОЮВАТИ.  Словник синонімів Караванського
3. собічити — -чу, -чиш, недок., перех. зах. Привласнювати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. собічити — СОБІ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., що, діал. Привласнювати. Бідна мати ускаржалась [скаржилась] йому на Тимоху, що все собічить: і то моє, і це не ваше (А. Свидницький).  Словник української мови у 20 томах
5. собічити — ПРИВЛА́СНЮВАТИ (робити своєю власністю, видавати за своє), ПРИСВО́ЮВАТИ, СОБІ́ЧИТИ діал.; ЗАГРІБА́ТИ розм., ХАПА́ТИ розм., ЦУ́ПИТИ розм., ЗАМО́ТУВАТИ вульг. (перев. чужі гроші, майно); ПІДГРІБА́ТИ розм., ПРИСУСІ́ДЖУВАТИ розм.  Словник синонімів української мови
6. собічити — Собічити, -чу, -чиш гл. Присваивать. Все собічить: і то моє, і се не ваше. Св. Л. 244.  Словник української мови Грінченка