солодкуватий
СОЛОДКУВА́ТИЙ, а, е. Трохи, злегка солодкий (у 1, 3, 4, 6, 7 знач.).
Маховський в нестерпно душний день сидів під кипарисами, пив теплий солодкуватий напій (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 285);
Аніс — трав’яна рослина. Пряністю є його зерна — дуже дрібні, солодкуваті на смак з своєрідним запахом (Укр. страви, 1957, 154);
В замкову щілину тягне солодкуватим духом (Тют., Вир, 1964, 451);
Солодкуваті очі пана одразу налилися біллю і шаленим гнівом (Стельмах, І, 1962, 447);
Він дивився на пещене, з солодкуватою усмішкою обличчя свого співбесідника (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 51).
Словник української мови (СУМ-11)