солонинка
СОЛОНИ́НКА, и, ж. Пестл. до солони́на.
Стою, мовчу, а він на своє завертає: «Грошима, каже, багато не обіцяю, але їстимеш добре. Не тільки мамалигу з квасним молоком, а й капусти густої з сметаною покуштуєш, і солонинки кавалочок дістанеш…» (Мур., Бук. повість, 1959, 10);
[Василина:] Може, ви й борщ їстимете? Наш, селянський? [Котовський:] А чому ж? [Василина:] Із солонинкою. Зараз винесу (Мокр., П’єси, 1959, 34).
Словник української мови (СУМ-11)