сонько
СОНЬКО́, а́, ч. і ж., розм. Людина, яка любить спати, багато спить.
Враги Троянські почивали.. Оставмо ж сих хропти соньків (Котл., І, 1952, 220);
— Христинко, вставай! Підіймайся, сонько! (Стельмах, І, 1962, 519).
Словник української мови (СУМ-11)