сопіти
СОПІ́ТИ, плю́, пе́ш; мн. сопля́ть; і СОПТИ́, пу́, пе́ш; мин. ч. сіп, сопла́, ло́; недок. Важко дихаючи, перев. носом, видавати звуки з присвистом.
Деякі так так хлеснули, Що де упали — там заснули, Сопли, харчали і хропли (Котл., І, 1952, 74);
Бондаренко мовчки місив сніг ногами в драних чоботях і важко сопів носом (Головко, II, 1957, 297);
Скриплять гарби, цьвохкають батоги, сопуть коні (Тют., Вир, 1964, 332);
// безос. Видавати звуки з присвистом (у горлі, грудях при хворобі).
Кашель угамувався, хоч у грудях все-таки сопло, хрипіло (Мирний, І, 1954, 305);
// перен. Діючи, працюючи, утворювати звуки з присвистом (про пристрій, машину і т. ін.).
У кузні коваля нічого не змінилося. Так само сопів міх, гримав клевець (Кобр., Вибр., 1954, 181);
Пускаючи жемчужну слину піни, Сопуть буксири (Вирган, Квіт. береги, 1950, 127);
Важко сопучи та чмихаючи, він [паровоз] ледь-ледь тягнув за собою кілька .. вагонів (Збан., Сеспель, 1961, 7).
Словник української мови (СУМ-11)