спитий
СПИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спи́ти.
Була і вишнівка, і тернівка, і дулівка.. та був і грушевий квас, вже спитий (Кв.-Осн., II, 1956, 241);
Чи до краю спита чаша,— Рабства чаша вікова? (Граб., І, 1959, 66);
// у знач. прикм.
Спитий чай;
// спи́то, безос. присудк. сл.
З’їдено м’ясця і крові спито В бойовищах трудних на зорі. Ворону колюче, стигле жито Затуляє обрії старі (Мал., Звенигора, 1959, 83).
Словник української мови (СУМ-11)