спонука

СПОНУ́КА, и, ж. Те, що викликає бажання, потяг до чого-небудь, змушує діяти, робити щось певним чином.

Перед нею стояв і страждав від внутрішніх переживань чоловік, ім’я якого жахало шляхту, а їй давало незрозумілі спонуки до життя (Ле, Україна, 1940, 410);

Буржуазні соціологи не бачать і не хочуть бачити головного — матеріальних джерел розвитку людського суспільства — і помічають тільки суб’єктивні, ідейні мотиви та спонуки діяльності людей (Ком. Укр., 5, 1961, 67).

Значення в інших словниках

1. спонука — спону́ка іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. спонука — (до чого) заохота, поштовх, кн. мотив, імпульс; спонукання.  Словник синонімів Караванського
3. спонука — -и, ж. Те, що викликає бажання, потяг до чого-небудь, змушує діяти, робити щось певним чином.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. спонука — СПОНУ́КА, и, ж. Те, що викликає бажання, потяг до чого-небудь, змушує діяти, робити щось певним чином. Перед нею стояв і страждав від внутрішніх переживань чоловік, ім'я якого жахало шляхту, а їй давало незрозумілі спонуки до життя (Іван Ле); Спонука до дії; Внутрішня спонука митця.  Словник української мови у 20 томах
5. спонука — Спону́ка, -ки, -ці  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)