спонука
СПОНУ́КА, и, ж. Те, що викликає бажання, потяг до чого-небудь, змушує діяти, робити щось певним чином.
Перед нею стояв і страждав від внутрішніх переживань чоловік, ім’я якого жахало шляхту, а їй давало незрозумілі спонуки до життя (Ле, Україна, 1940, 410);
Буржуазні соціологи не бачать і не хочуть бачити головного — матеріальних джерел розвитку людського суспільства — і помічають тільки суб’єктивні, ідейні мотиви та спонуки діяльності людей (Ком. Укр., 5, 1961, 67).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- спонука — спону́ка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- спонука — (до чого) заохота, поштовх, кн. мотив, імпульс; спонукання. Словник синонімів Караванського
- спонука — -и, ж. Те, що викликає бажання, потяг до чого-небудь, змушує діяти, робити щось певним чином. Великий тлумачний словник сучасної мови
- спонука — СПОНУ́КА, и, ж. Те, що викликає бажання, потяг до чого-небудь, змушує діяти, робити щось певним чином. Перед нею стояв і страждав від внутрішніх переживань чоловік, ім'я якого жахало шляхту, а їй давало незрозумілі спонуки до життя (Іван Ле); Спонука до дії; Внутрішня спонука митця. Словник української мови у 20 томах
- спонука — Спону́ка, -ки, -ці Правописний словник Голоскевича (1929 р.)