1. Словник української мови у 20 томах

спонука

СПОНУ́КА, и, ж.

Те, що викликає бажання, потяг до чого-небудь, змушує діяти, робити щось певним чином.

Перед нею стояв і страждав від внутрішніх переживань чоловік, ім'я якого жахало шляхту, а їй давало незрозумілі спонуки до життя (Іван Ле);

Спонука до дії;

Внутрішня спонука митця.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. спонука — спону́ка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. спонука — (до чого) заохота, поштовх, кн. мотив, імпульс; спонукання. Словник синонімів Караванського
  3. спонука — -и, ж. Те, що викликає бажання, потяг до чого-небудь, змушує діяти, робити щось певним чином. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. спонука — Спону́ка, -ки, -ці Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. спонука — СПОНУ́КА, и, ж. Те, що викликає бажання, потяг до чого-небудь, змушує діяти, робити щось певним чином. Перед нею стояв і страждав від внутрішніх переживань чоловік, ім’я якого жахало шляхту, а їй давало незрозумілі спонуки до життя (Ле, Україна, 1940... Словник української мови в 11 томах