спочилий

СПОЧИ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до спочи́ти 1.

Послужливо відкрив [Шаула] ворота, доки сотник сів на спочилого коня (Ле, Наливайко, 1957, 113);

До тебе муж твій пишний доторкнеться, Зо сну розбудить, — і спочилі руки Йому простягнеш для обіймів ти (Рильський, II, 1960, 91).

Значення в інших словниках

1. спочилий — спочи́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. спочилий — див. новоспочилий  Словник церковно-обрядової термінології
3. спочилий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до спочити 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. спочилий — СПОЧИ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до спочи́ти 1. Послужливо відкрив [Шаула] ворота, доки сотник сів на спочилого коня (Іван Ле); До тебе муж твій пишний доторкнеться, Зо сну розбудить, – і спочилі руки Йому простягнеш для обіймів ти (М. Рильський).  Словник української мови у 20 томах