спочин
СПОЧИ́Н, у, ч., розм. Те саме, що спочи́нок.
Добраніч вам хоч на хвилину; Ми будем стрижами спочину До перших променів зорі… (Стар., Поет. тв., 1958, 195);
Не до спочину в колгоспі — по всій країні йдуть жнива! (Шпорта, Твої літа, 1950, 36).
Без спочи́ну — те саме, що Без спочи́нку ( див. спочи́нок).
Голуб летить і летить без спочину (Шпорта, Мужність, 1951, 43);
Він ще не відав, у який бік піде, але знав — йтиме бег спочину все життя (Мушк., Чорний хліб, 1960, 111).
Словник української мови (СУМ-11)