спромога
СПРОМО́ГА, и, ж., розм. Спроможність, здатність виконувати, здійснювати, робити що-небудь; змога.
Хто зна: чи вернеться спромога До праці стать за все святе, А чи навік тяжка дорога Колючим терном заросте? (Граб., І, 1959, 158);
Горпина молодою повдовіла, а за хворістю не мала спромоги довести до ладу й те господарство, яке залишив їй чоловік-п’яниця (Л. Янов., І, 1959, 38);
Мудрість партії дала нам силу і спромогу, ми ж їй у відповідь — готовність і вогонь (Тич., III, 1957, 20);
// Наявність умов, сприятливих для чого-небудь, обставин, які допомагають чомусь; можливість.
Батько з шкури ліз, щоб одягти Раїсу не гірш од попівен, аби дати їй спромогу.. знайти жениха-богослова (Коцюб., І, 1955, 312);
Здавалося, щасна доля зглянулася і на його [Т. Шевченка],.. оселила в рідній стороні, дала спромогу працювати задля рідного народу (Мирний, V, 1955, 312);
// Наявність матеріальних засобів.
— Малі в мене тепер гроші: немає спромоги більш як п’ять карбованців позичити (Гр., II, 1963, 352);
— Депеша.. проста і коштує тільки сорок п’ять копійок, бо її автор не мав спромоги заплатити більш (Сам., II, 1958, 246).
В спромо́зі — мати можливість.
На Україні працює близько сімдесяти театральних колективів. Але цього замало — адже охопити всі села і колгоспи вони не в спромозі (Мист., 4, 1960, 2);
По спромо́зі — в міру можливості, наскільки можливо.
Мати дає волю дочці, «щоб мала по чім згадувати молодість», вбирає.. її по своїй спромозі (Фр., XVI, 1955, 54).
Словник української мови (СУМ-11)