спутаний
СПУ́ТАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до спу́тати.
Ноги в його [півня] спутані, а нічого не вдію: підстрибує.., мов скажений (Вовчок, VI, 1956, 294);
Увели Орину й Ларивона, зв’язаного й спутаного (М. Куліш, П’єси, 1960, 53);
*Образно. Тепер мої руки розв’язалися… Сім рік [років] вони були спутані, — сім рік в мою голову заганяли цвяшки гімназичної науки… (Мирний, І, 1954, 342);
*У порівн. Денис Середа увійшов до кімнати наче спутаний важкими путами (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 87);
// У знач. прикм.
В городі коні спутані хрумтять Траву росисту (Фр., X, 1954, 193);
Крізь сплющені очі Давид бачить, як перед ним золотою комашнею товчуться зорі, як роздвоюється місяць і падає прямо на землю перед спутаними волами (Стельмах, І, 1962, 482);
Стриножені жеребці дзвінко іржали біля кобили, обурюючись на свої спутані ноги (Довж., І, 1958, 242);
// спу́тано, безос. присудк. сл.
*У порівн. Побігла б по його сліду стежками, перелазами, да снаги не маю, наче хмелиною ноги спутано (Барв., Опов.., 1902, 78).
2. у знач. прикм., перен. Неясний, плутаний (про думки, слова, мову і т. ін.).
Коли світло згасили і обляглись, його думки забились по хаті, ліниві, спутані, темні, як клубок хмар (Коцюб., II, 1955, 275).
Словник української мови (СУМ-11)