срібно
СРІ́БНО. Присл. до срі́бний 4, 5.
Річка срібно бігла внизу по долині (Собко, Нам спокій.., 1959, 5);
Срібно, з перебоями задзеленчав дзвоник (Стельмах, Хліб.., 1959, 130);
Голоси дівчат ще срібно бриніли в повітрі (Ткач, Черг. завдання, 1951, 8);
// у знач. присудк. сл.
Пройшла гроза і одшуміла злива… Як срібно скрізь. Як просторо кругом (Бичко, Вогнище, 1959, 120).
Словник української мови (СУМ-11)