становість
СТА́НОВІСТЬ, вості, ж.
1. Властивість за знач. ста́нови́й.
Найглибше коріння становості, а саме: залишки феодалізму і кріпосництва в землеволодінні, вирване нами до кінця (Ленін, 44, 1974, 138);
З 1828 р. був запроваджений шкільний статут, що твердо проводив принцип становості в шкільному навчанні (Іст. СРСР, II, 1957, 147).
2. Поділ суспільства на стани ( див. стан³ 6).
Радянська республіка, говорилося в декретах [1917 р.], надалі визнає лише цивільний шлюб. Цим самим шлюб був звільнений від будь-яких обмежень з боку опіки, релігії, становості та ін. (Рад. право, 2, 1960, 46).
Словник української мови (СУМ-11)