старообрядець
СТАРООБРЯ́ДЕЦЬ, дця, ч., рел. Послідовник, прихильник старообрядництва.
Серед поселенців Слобідської України були також російські селяни-втікачі, які рятувалися від кріпосної неволі, і старообрядці, які тікали від релігійних переслідувань (Іст. УРСР, І, 1953, 288);
Все тут [на ярмарку] перемішалося: чумацькі мажари і телеги [вози] старообрядців (Гончар, Таврія, 1952, 33);
Значну кількість послідовників мала у свій час релігійна секта старообрядців (Наука.., 1, 1958, 44).
Словник української мови (СУМ-11)