старцювати
СТАРЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок.
1. Збирати милостиню; жебракувати, жебрачити.
Хто змолоду балує, той під старість старцює (Укр.. присл.., 1955, 205);
Мати довго почала поясняти, чому вона мусить посилати хлопця старцювать… (Вас., II, 1959, 257);
З чотирьохсот.. дворів триста ледве дихали, взимку ходили старцювати до монашок, щоб як-небудь на огірку та на окрайці хліба дотягти до нового врожаю (Мик., II, 1957, 373).
2. Жити у надзвичайній бідності, злиднях.
Пани перетворили Україну на місце гульбища. А бідні люди старцюють — і нема цьому кінця (Тич., II, 1957, 128).
Словник української мови (СУМ-11)