старцювати
СТАРЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок.
1. Збирати милостиню; жебракувати, жебрачити.
Хто змолоду балує, той під старість старцює (прислів'я);
Мати довго почала поясняти, чому вона мусить посилати хлопця старцювать... (С. Васильченко);
З чотирьохсот .. дворів триста ледве дихали, взимку ходили старцювати до монашок, щоб як-небудь на огірку та на окрайці хліба дотягти до нового врожаю (І. Микитенко).
2. Жити у надзвичайній бідності, злиднях; бідувати, злиднювати.
Пани перетворили Україну на місце гульбища. А бідні люди старцюють – і нема цьому кінця (П. Тичина).
Словник української мови (СУМ-20)