стенання
СТЕНА́ННЯ, я, с. Дія за знач. стена́ти¹ і звуки, утворювані цією дією.
На ринку стояв жахливий крик, стенання (Панч, Гомон. Україна, 1954, 365);
Я бачила, як, звівши вгору руки і сполотнівши зміненим лицем, кричала жінка… Тільки люті муки таке стенання вирвали б, як це! (Забіла, Поезії, 1963, 37).
Словник української мови (СУМ-11)