стенати
СТЕНА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок. Жалібно стогнати; плачучи, кричати, стогнати.
Давид стенає та ридає, Багряну ризу роздирає І сипле попіл на главу (Шевч., II, 1963, 93).
СТЕНА́ТИ² і СТИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СТЕНУ́ТИ і СТИНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перев. з ім. плечима, рідко. Піднімати й опускати плечі при вираженні здивування, зневаги, вагання і т. ін.
Я бачив, як Ляський блимав ніяково очима і стенав плечима (Досв., Вибр., 1959, 109);
— Можна й відкласти [зйомку], — мнеться режисер. Сергій стенає плечима: — Навіщо? (Літ. Укр., 14.IV 1967, 2);
Ксеня стенула плечима, нічого не розуміючи (Гур., Життя.., 1954, 327).
Словник української мови (СУМ-11)