стенати
СТЕНА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок.
Жалібно стогнати; плачучи, кричати, стогнати.
Давид стенає та ридає, Багряну ризу роздирає І сипле попіл на главу (Т. Шевченко).
СТЕНА́ТИ², СТИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СТЕНУ́ТИ, СТИНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перев. з ім. плечима, рідко.
Піднімати й опускати плечі при вираженні здивування, зневаги, вагання і т. ін.
Я бачив, як Ляський блимав ніяково очима і стенав плечима (Олесь Досвітній);
– Можна й відкласти [зйомку], – мнеться режисер. Сергій стенає плечима: – Навіщо? (з газ.);
Ксеня стенула плечима, нічого не розуміючи (О. Гуреїв).
Словник української мови (СУМ-20)