стриножити
СТРИНО́ЖИТИ, жу, жиш, док., перех.
1. Спутати передні ноги коня, корови і т. ін., з’єднавши їх з однією задньою ногою, або прив’язати голову до передніх ніг.
— Насилу вигнала [свиню] з огороду. Скаче через тин, як собака. Завтра загадаю людям стриножити (Н.-Лев., І, 1956, 153);
Терешко стриножив свою прудконогу теличку, яка відразу метнулась була кудись у гущавину (Мур., Бук. повість, 1959, 283);
Живан стриножив коня й пустив пастися (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 258);
*У порівн. Максим ішов ще тихше, ніж його коняка, наче його хтось стриножив (Григ., Вибр., 1959, 300);
// Обкрутити, обв’язати чим-небудь тіло, ноги; зв’язати.
Гайдуків стриножили, пов’язали їм руки, зав’язали очі й поклали в солому на передні сани (Панч, Гомон. Україна, 1954, 211).
2. перен. Підкорити своїй волі; приборкати.
— Панич Вольдемар старається підбирати собі таких, як я. Думаєте, нема в нього тут свого розрахунку? Знає, що Савка вміє підійти до заробітчанина, зуміє стриножити його… (Гончар, І, 1959, 32).
Словник української мови (СУМ-11)