стриножений
СТРИНО́ЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до стрино́жити.
А той [кінь], стриножений, скуб тепер зелену молоду травицю та хвостом муху й овода одганяв (Морд., І, 1958, 98);
Стриножені коні порскали в траві, над якою чорніли тільки їхні спини (Панч, Гомон. Україна, 1954, 57);
// стрино́жено, безос. присудк. сл.
Стриножено коні. Померзлі хлоп’ята Під попелом теплим картоплю печуть (Перв., II, 1958, 349).
Словник української мови (СУМ-11)