строкар

СТРОКА́Р, я́, ч., дорев. Робітник, що працював по найму, перев. під час польових робіт, у поміщицькому або куркульському господарстві.

Закувала зозуленька, Кує вона, кує… Позволь, мати, розказати, Як строкар бідує (Укр.. лір. пісні, 1958, 560);

Побрів [Авдюк] у польські Карпати, між панську худобу. В найми!.. Строкарем!.. (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 33);

— Куди шматок хліба не пожене чоловіка, — вслід переселенцям, ні до кого не звертаючись, промовив Лесь Якубенко, думаючи і про чужі і про свої шляхи строкаря (Стельмах, І, 1962, 32).

Значення в інших словниках

1. строкар — строка́р іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. строкар — СТРОКА́Р, я́, ч., іст. Робітник, що працював по найму, перев. під час польових робіт, у приватному господарстві. Закувала зозуленька, Кує вона, кує...  Словник української мови у 20 томах
3. строкар — -я, ч., іст. Робітник, що працював за наймом, перев. під час польових робіт, у поміщицькому або куркульському господарстві.  Великий тлумачний словник сучасної мови