стружка
СТРУ́ЖКА, и, ж. Відходи у вигляді тонких стрічок або частинок неправильної форми, що утворюються під час стругання деревини, різання металів і т. ін.
В руках у нього заспівав, засвистів фуганок, закрутилися над головою золоті стружки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 176);
Верстат рівно шелестів металом. Синювата присмагла стружка скручувалась у спіраль і падала шматочками на лист заліза біля Максимових ніг (Ткач, Арена, 1960, 35);
Він сів до столу й почав підстругувати своїм маленьким ножиком нового олівця, згортаючи стружки на клаптик чистого паперу (Кучер, Трудна любов, 1960, 381);
*Образно. Сонце кида світлі стружки, І щебече дітвора (Мал., Звенигора, 1959, 178);
*У порівн. Шапка сиділа на голові сатаною, набакир, а з-під неї білі кучері, як соснова стружка з-під фуганка (Тют., Вир, 1964, 422).
◊ Зніма́ти (зня́ти) стру́жку див. зніма́ти.
Словник української мови (СУМ-11)