стручувати

СТРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СТРУ́ТИТИ, стру́чу, стру́тиш, док., перех., діал. Зштовхувати, спихати.

Падуть люди у пропасть, начеб їх хто стручував у темну прірву… (Черемш., Тв., 1960, 300);

Хома струтив із лавки двох безсильних ямарів на землю (Ков., Тв., 1958, 41);

*Образно. Пишний Юр їде, коником виграває, гострим списом.. з гір зиму стручує (Хотк., II, 1966, 23);

// Витирати, знімати що-небудь.

Долонями стручували [люди] піт з чола (Стеф., І, 1949, 105).

Значення в інших словниках

1. стручувати — стру́чувати дієслово недоконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. стручувати — СТРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СТРУ́ТИТИ, стру́чу, стру́тиш, док., кого, що, діал. Зштовхувати, спихати. Падуть люди у пропасть, начеб їх хто стручував у темну прірву... (Марко Черемшина); Хома струтив із лавки двох безсильних ямарів на землю (С.  Словник української мови у 20 томах
3. стручувати — -ую, -уєш, недок., струтити, стручу, струтиш, док., перех., діал. Зіштовхувати, спихати. || Витирати, знімати що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. стручувати — Стручувати, -чую, -єш сов. в. струтити, -чу, -тиш, гл. Сталкивать, столкнуть. Струтити їх з неба. Гн. II. 219.  Словник української мови Грінченка