стручувати

СТРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СТРУ́ТИТИ, стру́чу, стру́тиш, док., кого, що, діал.

Зштовхувати, спихати.

Падуть люди у пропасть, начеб їх хто стручував у темну прірву... (Марко Черемшина);

Хома струтив із лавки двох безсильних ямарів на землю (С. Ковалів);

* Образно. Пишний Юр їде, коником виграває, гострим списом .. з гір зиму стручує (Г. Хоткевич);

// Витирати, знімати що-небудь.

Долонями стручували [люди] піт з чола (В. Стефаник).

Значення в інших словниках

1. стручувати — стру́чувати дієслово недоконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. стручувати — -ую, -уєш, недок., струтити, стручу, струтиш, док., перех., діал. Зіштовхувати, спихати. || Витирати, знімати що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. стручувати — СТРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СТРУ́ТИТИ, стру́чу, стру́тиш, док., перех., діал. Зштовхувати, спихати. Падуть люди у пропасть, начеб їх хто стручував у темну прірву… (Черемш., Тв., 1960, 300); Хома струтив із лавки двох безсильних ямарів на землю (Ков.  Словник української мови в 11 томах
4. стручувати — Стручувати, -чую, -єш сов. в. струтити, -чу, -тиш, гл. Сталкивать, столкнуть. Струтити їх з неба. Гн. II. 219.  Словник української мови Грінченка