стріл
СТРІЛ, у, ч., розм. Те саме, що по́стріл.
— Стій! — неслось з берега, — будемо стріляти! — Гримнуло кілька стрілів і сколихнуло повітря (Коцюб., І, 1955, 351);
Раптом прокотивсь гарматний стріл (В Петька від страху здибилось волосся…), Він наче небо розколов навпіл (Бичко, Сійся.., 1959, 388);
Останній грізний стріл у безвісті потоне, і рідних і своїх обнімемо ми знов. Безсмертна ти в віках, о Арміє Червона, народів щит і меч, надія і любов! (Сос., II, 1958, 240).
Словник української мови (СУМ-11)