стрілецький
СТРІЛЕ́ЦЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до стріле́ць.
Одної прегарної днини лунали лісисті пригірки Зелеменя голосами стрілецьких рогів і криками численних стрільців (Фр., VI, 1951, 8);
Ще не скидаючи свого стрілецького вбрання, він попереду зупинивсь у кухні та й узяв викладати пташки на стіл одну за одною (Крим., Вибр., 1965, 402);
// Власт. стрільцеві, стрільцям; такий, як у стрільця.
Повинен він [мисливець] взяти до уваги рельєф місцевості, напрям вітру і т. ін., нарешті, виявити свою стрілецьку вмілість! (Рильський, ІХ, 1962, 94);
// Який складається із стрільців (у 2 знач.).
Незабаром відбувся огляд війська стрілецького та пушкарського самим царем (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 271);
Поперед мінометників просувався взвод батальйонних автоматників і четверта стрілецька рота (Гончар, III, 1959, 98).
2. Стос. до занять стрільбою, пов’язаний із стрільбою.
Бригада Марії Шапіги на стрілецьких заняттях (Мик., І, 1957, 243);
Стрілецький гурток,.. а пізніше, коли фронт наблизився до села, праця в санбаті, серед поранених. Катерина забула про своє особисте (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 21);
// Признач. для стрільби.
В похапцем виритих — брустверами на схід — стрілецьких ячейках [окопчиках] ще, здавалось, не вивітрились рештки людського тепла (Гончар, III, 1959, 215);
У розпорядженні спортсменів.. спортивний комплекс з ігровими залами і плавальним басейном, стрілецький тир (Роб. газ., 5.Х 1974, 4).
Стріле́цька збро́я — вогнепальна зброя для стрільби кулями.
Словник української мови (СУМ-11)