стрімголов
СТРІМГОЛО́В, присл.
1. Дуже швидко, прожогом.
Розвідники, вішаючи на груди автомати, стрімголов кинулися до коней (Гончар, III, 1959, 436);
— Це він! Шевченко! — раптом вигукнув Лазаревський і стрімголов вибіг з кімнати (Тулуб, В степу.., 1964, 42);
Вибігши стрімголов на другий поверх, Твердило гайнув по світлицях (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 118).
2. Вниз головою, сторч головою.
Чорні потвори [дельфіни].. виплигують з глибини, перекидаються в повітрі, стрімголов пірнають в море, і знов виринають, щоб наново розпочати веселі грища (Коцюб., І, 1955, 289);
Шуліка стрімголов падав униз, над самою землею схопив ховраха (Рибак, Помилка.., 1956, 77);
Юра встигає тільки роззявити рота, хапцем вхопити повітря — і падає вниз, стрімголов, у безодню (Смолич, II 1958, 15);
Соколи вилазили на стрімкий, високий берег і скакали стрімголов у воду, не розбиваючи собі, притім нічого (Мак., Вибр., 1954, 135);
*Образно. Тася стрімголов кинулась у примхливе й кипуче життя, яке стає основою існування багатьох недалекоглядних жінок (Дмит., Розлука, 1957, 66).
Словник української мови (СУМ-11)