стрімголов
СТРІ́МГОЛО́В, присл.
1. Дуже швидко, прожогом.
Розвідники, вішаючи на груди автомати, стрімголов кинулися до коней (О. Гончар);
– Це він! Шевченко! – раптом вигукнув Лазаревський і стрімголов вибіг з кімнати (З. Тулуб);
Вибігши стрімголов на другий поверх, Твердило гайнув по світлицях (А. Хижняк).
2. Вниз головою, сторч головою.
Чорні потвори [дельфіни] .. виплигують з глибини, перекидаються в повітрі, стрімголов пірнають в море, і знов виринають, щоб наново розпочати веселі грища (М. Коцюбинський);
Шуліка стрімголов падав униз, над самою землею схопив ховраха (Н. Рибак);
Юра встигає тільки роззявити рота, хапцем вхопити повітря – і падає вниз, стрімголов, у безодню (Ю. Смолич);
Соколи вилазили на стрімкий, високий берег і скакали стрімголов у воду, не розбиваючи собі, притім нічого (О. Маковей);
* Образно. Тася стрімголов кинулась у примхливе й кипуче життя, яке стає основою існування багатьох недалекоглядних жінок (Л. Дмитерко).
Словник української мови (СУМ-20)