Словник української мови в 11 томах

стріпувати

СТРІ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., СТРІ́ПАТИ, аю, аєш, док.

1. перех. Трусячи, скидати, збивати що-небудь; обтрушувати.

Стріпує [Наталка] йому з шапки сніг (Коб., І, 1956, 344);

Горобець курив, як у своїй хаті, стріпував попіл у попільничку і зовсім не гадав забиратися (Мак., Вибр., 1954, 238);

*Образно. Шепче задумливо листя, В’яне, жовтіє. Стріпує роси сріблисті (Рильський, І, 1960, 104);

// Трясучи що-небудь, очищати, звільняти його від чогось.

Надворі падав дощ, а він ішов звичайним кроком і лиш від часу до часу здіймав капелюшину і стріпував з дощу (Коб., III, 1956, 55);

— Добре, дядьку, що хоч гарний нічліг знайшли ми під таку сльоту. От, ллє!.. — Ми таки щасливі… — стріпав Гриб задоволено капелюх від дощу (Козл., Мандрівники, 1946, 39).

2. неперех., чим. Підкидаючи, піднімаючи, трясти поривчасто чим-небудь.

Всідаючись, Сашко за звичкою стріпує пасмом м’якого хвилястого чуба — якось він. вміє отак красиво, артистично стріпувати цим чубом, відкидає всю хвилю назад легким хвацьким помахом голови (Гончар, Тронка, 1963, 42);

Кобила стріпувала головою, насторожено підводила вуха, наче прислухалась до шарудіння, що чулося за сінешніми дверима (Шиян, Баланда, 1957, 3).

3. неперех., чим. Робити рухи, помахи чим-небудь у повітрі.

Вертівся отець Альойзій на кріслі на всі боки.. і стріпував рукою понад вухом, наче кіт, що миється лапкою (Март., Тв., 1954, 166);

Катря стріпує довгими, пухнастими віями, наче прокидається від сну (Кучер, Прощай.., 1957, 198);

Не вагаючись, я погнався за чайкою. Вона втікала швидко, стріпуючи час від часу правим здоровим крилом (Збан., Мор. чайка, 1959, 23);

Тоненька гілочка під пташкою коливалася, але вона… продовжувала коротким, дзьобом розправляти пір’ячко, стріпувала крильцями (Перв., Дикий мед, 1963, 269);

*Образно. Стріпує крилами осінь широкими, Роси спадають у млі (Рильський, І, 1960, 102);

// неперех. Злегка колихати, хитати що-небудь.

Зорі поринають у голубім небі, тихий вітрець потягає, дерева стріпують зрошеними листочками (Март., Тв., 1954, 176).

Словник української мови (СУМ-11)

Значення в інших словниках

  1. стріпувати — стрі́пувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. стріпувати — СТРІ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., СТРІ́ПАТИ, аю, аєш, док. 1. що. Трусячи, скидати, збивати що-небудь; обтрушувати. Стріпує [Наталка] йому з шапки сніг (О.  Словник української мови у 20 томах
  3. стріпувати — -ую, -уєш, недок., стріпати, -аю, -аєш, док. 1》 перех.Трусячи, скидати, збивати що-небудь; обтрушувати. || Трясучи що-небудь, очищати, звільняти його від чогось. 2》 неперех., чим. Підкидаючи, піднімаючи, трясти поривчасто чим-небудь. 3》 неперех., чим.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. стріпувати — Стрі́пувати, -пую, -пуєш; стріпну́ти, -пну́, -пне́ш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)