стільчик
СТІ́ЛЬЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до стіле́ць 1.
Гнат коло каганця лагодив шлеї, сидячи на триногому стільчику (Коцюб., І, 1955, 69);
Дідусь.. сидить на маленькому стільчику перед низьким столиком (Багмут, Опов., 1959, 11);
Посеред хати на довбаному стільчику сидить коло обтесаного для ступи пня батько і теслицею вибиває глибку (Стельмах, І, 1962, 135);
Сидів на розкладному стільчику перед невисоким мольбертом дядя Костя (Коз., Сальвія, 1959, 197).
◊ Підставля́ти (підста́вити) сті́льчика кому — те саме, що Підставля́ти (підста́вити) стіле́ць (стільця́) ( див. стіле́ць).
— От тепереньки протопоп підставить мені стільчика! — говорив отець Харитін, бідкаючись (Н.-Лев., III, 1956, 192).
Словник української мови (СУМ-11)