сундук
СУНДУ́К, а́, ч., розм. Те саме, що скри́ня.
— Якийсь чоловік, чорний, високий, правиться коло сундука з грішми (Мирний, IV, 1955, 189);
До Харкова під’їжджали вночі. Улас, присівши на сундуці, з острахом вглядався у море вогнів, що мерехтіли на горизонті (Тют., Вир, 1964, 53).
Словник української мови (СУМ-11)