сунутися
СУ́НУТИСЯ, нуся, нешся, недок.
1. Іти, рухатися, пересуватися, перев. повільно або через силу.
Помаленьку й повагом — не йшов, а неначе сунувся Бичковський до стола, де сиділи гості (Н.-Лев., VI, 1966, 35);
Сани ледве сунулись (Мик., II, 1957, 282);
Ви бачили, як сунеться машина, Вантажена камінням і залізом? Горять, курять масні широкі шини, Двигун з напруги крекче: «Лізем, лізем» (Воронько, Коли я.., 1962, 94);
*У порівн. Круг них усе їжився височенний, цупкий, жовтий комиш, немов сунувся разом із ними, як зачарований (Коцюб., І, 1955, 360);
// Наближатися до кого-, чого-небудь; насуватися.
Бійцям уявлялися.. ворожі гуркітливі танки, що сунуться на них, як сліпі, незграбні потвори (Гончар, III, 1959, 36);
Навала сунулася, як чума, невмолима й жорстока (Ле, Ю. Кудря, 1956. 6);
// Відходити, відступати від кого-, чого-небудь.
Німці сунуться назад (Нагн., Пісня.., 1949, 45);
*Образно. Стовпи сунулись назад. Пил дорожній віявся хвостом (Ю. Янов., І, 1958, 67);
// Рухатися великою масою, безперервним потоком.
Скільки оком кинеш — скрізь по дорозі, як гадюка, сунуться хури (Стор., І, 1957, 77);
Ми лише бачили, що юрма сунеться в наш бік (Коцюб., І, 1955, 256);
Мова йшла про безперестанний потік німецьких санітарних ешелонів, що сунулись зі сходу через дарницький міст (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 32);
// Змінювати своє положення в просторі.
[Мавка:] Сунеться хмарка по небу повільна… (Л. Укр., III, 1952, 256);
Сонце сунулось вище і вище, Починалися перші жнива (Мас., Побратими, 1950, 181);
Зголубіли зимні шиби, Пролетіли птиці сонні, Заспокоїлися кроки… Тіні сунуться широкі (Рильський, II, 1960, 50);
З долини од річки, як гурт сірих волів, сунувся туман (Головко, І, 1957, 81);
// перен., рідко. Повільно минати (про час).
Осінній день сунеться поволі (Коцюб., І, 1955, 367).
2. Соваючись, наближатися до кого-, чого-небудь; підсуватися.
Грицько мерщій посунувся за стіл, на покуття, та запрохував Чіпку сунутись ближче до його (Мирний, І, 1949, 273);
— Сунься ближче до мене… (Гончар, II, 1959, 368).
◊ Су́нутися під ру́ку (ру́ки) — те саме, що Підверта́тися (попада́ти, попада́тися, потрапля́ти, трапля́тися і т. ін.) під ру́ку (ру́ки) ( див. рука́).
Брала [Домніка] все, що сунулося під руку, — збіжжя, насіння, хатні знаряди (Коб., II, 1956, 123).
3. Не втримавшись де-небудь, повільно сповзати або скочуватися вниз по похилій поверхні; зсовуватися.
Гора така крута, так і сунуться ноги (Мирний, III, 1954, 298);
Схил був крутий, і люди не йшли, а сунулися з нього (Тют., Вир, 1964, 314);
Вугілля само сунулось в риштак, вливаючись у загальний потік антрациту на конвейєр (Донч., Шахта.., 1949, 123);
// Сповзати, злазити з чого-небудь на землю, підлогу і т. ін.
Не втерпів дід. Заворушився.., закашляв і вперше за тиждень почав сунутися з печі (Кир., Вибр., 1960, 356);
// Посуваючись, переміщатися на певну відстань від кого-, чого-небудь; відсуватися.
Враз почув [дід], що його торба кудись сунеться, що її вже нема! (Коцюб., І, 1955, 134).
4. розм. Намагатися проникнути, потрапити куди-небудь.
Виряджала в доріженьку Мати свого сина. Виряджала, промовляла: — Сину мій коханий, Дивись пильно, щоб не сунувсь Ворог препоганий (Укр.. лір. пісні, 1958, 593);
[Олімпіада Іванівна (побачивши дітей):] Ви сюди як влізли? [Xлопчик:] Там не зачинено… [Олімпіада Іванівна:] Ох, уже мені сі літні виходи! А ви ж чого сунетесь сюди, що ж, що не зачинено, то вам уже й треба? (Л. Укр., II, 1951, 19);
Я йому не раз казав — не лізь даремно під кулі, не сунься у воду, не питавши броду (Збан., Доля, 1961, 109);
// Звертатися до кого-небудь проти його бажання, надокучати комусь.
Я ввійшла, а пані: — Чого сунешся? (Вовчок, І, 1955, 123);
// Втручатися в чужі справи.
Ганна з затиснутим револьвером у руці кинулась у саму гущу бандитів: — Не смійте! Припиніть дітовбивство! — Хтось грубо відштовхнув її..: — Не сунься, отаманко, не в своє! (Гончар, II, 1959, 264);
// зневажл. Намагатися досягти певного становища, прагнути стати ким-небудь значущим.
Не хочеш страти, — не сунься ні в куми, ні в свати! (Номис, 1864, № 9498).
◊ Су́нутися попере́д ба́тька в пе́кло — те саме, що Лі́зти попере́д ба́тька в пе́кло ( див. лі́зти)
— Але ж ви, діду, таки щось заробляли? — Постривай-бо, не сунься поперед батька в пекло! Заробляли… (Н.-Лев., І, 1956, 56).
5. Пас. до су́нути 1, 2.
Усі ті професори вийшли буцімто випадком в світлицю й попрямували до стола тихою рівною ступою, неначе червонясті ляльки сунулись чиєюсь захованою потайною рукою (Н.-Лев., VII, 1966, 15).
СУНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.
1. Кинутися до кого-, чого-небудь.
— Лупурелло вдарив офіцера палицею. Тоді всі офіцери сунулись до Лупурелла, добре попобили (Н.-Лев., V, 1966, 143);
— Брешшеш! — засичала Пріська, знову сунувшись до Грицька (Мирний, III, 1954, 125);
// Ураз побігти, понестися куди-небудь (перев. про багатьох).
Не швидко бідні [вельможі] схаменулись І в ратуш [ратушу] підтюпцем сунулись. Уже як вечір наступив (Котл., І, 1952, 186);
— Як князь проїде й нарід [народ] сунеться за коляскою, ми з тобою підемо у степ і там десь пересидимо у балці (Хотк., І, 1966, 108);
// Спрямувати свій інтерес на кого-, що-небудь.
Від ласощів аж віття гнуться, Не знаєш, до чого й сунуться: — Мигдалики і виноград, — їси, їси, аж рад (Гл., Вибр., 1951, 75);
// Потрапити куди-небудь через власну необачність.
Із дверей мов лихий пхнув жінку, трохи коневі під ноги не сунулась (П. Куліш, Вибр., 1969, 119);
Один із зголоднілих птахів сунувся мені просто в руки (Сенч., Опов., 1959, 294).
2. розм. Прийти, прибути, з’явитися куди-небудь; поткнутися.
[Xорунжий:] Нехай тільки сунеться [Гаркуша], то ми його на першій осиці провітримо! (Стор., І, 1957, 293);
Сунулись були туди раз і качки, але їм такого перепало від учителя, що вони.. того часу обминають ставок десятою дорогою (Донч., І, 1956, 51);
// у сполуч. із інфін. Спробувати що-небудь зробити.
З троянди квіточку Івась сунувсь зірвать (Бор., Тв., 1957, 186);
Я [цибуля] сердита зроду: Хто задивиться на вроду Чи сунеться цілувать — Буде сльози проливать (Гл., Вибр., 1951, 216);
// Зробити спробу влаштуватися куди-небудь працювати, вчитися і т. ін.
Словник української мови (СУМ-11)