сурмач
СУРМА́Ч, а́, ч.
1. Сигналіст, який подас сигнал сурмою ( див. су́рма́).
Хай в литаври вдаре [вдарить] довбиш, Хай заграють сурмачі; Сутим золотом засяють Корогви і пірначі (Щог., Поезії, 1958, 203);
Дванадцять сурмачів заграли на сурмах, коли посли входили у палац (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 278);
*Образно. Дружби вік — для тебе, сину! Будь же дружби сурмачем (Мас., Як пахне земля, 1958, 47).
2. Музикант, який грає на сурмі; трубач.
Третій музика — сурмач — працював найщиріше.. «Туру-туру… та!.. туру-туру… та!..» — гриміла сурма (Коцюб., І, 1955, 232);
— Хіба не ожива надія У серці мужньому, як наші сурмачі Костюшків славний марш засурмлять, ідучи? (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 351).
Словник української мови (СУМ-11)